Забавная КиевРада

Сентябрь 2009

Вы думаете, что трудовые подвиги молодых героев Гражданской войны ушли в незабвенное прошлое, оставив после себя лишь легкий шлейф идей, пьянящих воображение славных времен построения коммунизма? Ан нет… современные «Павки Корчагины», превратно истолковавшие саму цель героических борцов прошлых лет, пытаются ныне с вселенским размахом выпятить на люди отдельные, граничащие с полным безумием, а оттого и опасные для здравомыслящего общества, идеи построения фантастически неликвидных воздушных замков нового государственного устройства. Эти принципиально убежденные в своей правоте молодые и не очень люди боязливо пытаются подражать историческим героям славянской ментальности, пытаясь найти свое место в истории и предвкушая восхваление в будущем благодарных потомков (незабвенные поэтические оды в свою честь, эпохальные монументы в парках и площадях и т.д.). Эти не признанные гении современного украинского политического истеблишмента пытаются делать первые шаги, которые способны привести их к такой желанной славе и материальному благополучию в будущем. Близость такой желанной и навязчивой цели лишает их элементарной осторожности и порядочности в средствах достижения своих благ, заставляет пренебрегать принципами этики и морали, что создает необходимое и достаточное условие для возможности в конце-концов легко вступить в сделку со своей совестью и преступить закон. Далее

Считать чужие деньги грешно, но хочется. А свои – не хочется, потому что – смешно. Вот и выберем золотую середину. И сосредоточимся на тратах наших «амбитных» кандидатов на трон Гаранта. Хотя уже и так понятно, что наибольшее количество голосов получит та партия, которая сама будет платить взносы своим членам…

Добро надо сеять, а зло сажать!

Люди делятся на тех, кому денег не хватает, и на тех, кто видит их крайне редко. О последних – говорить не будем, о себе мы знаем по себе. Давайте о тех, кому денег таки катастрофически не хватает. На президентскую избирательную кампанию. Ведь наша власть – вышла из народа. И назад упорно возвращаться не хочет. Или хочет еще большей власти… Да и какой барский холуй не стремится стать главным слугой народа?..

Однако в большую власть и вложения больше. На дворе же – «рука-владыка» – кризис. И не так уж и невидим – средний палец просматривается отчетливо… И олигархи отечественного разлива экономят, жмутся, «жадятся» и даже – веяние времени – раскладывают яйца в разные корзины. Далее

У будущего кандидата в президенты Украины, нынешнего премьер-министра Юлии Тимошенко, если она всерьез рассчитывает на симпатии киевлян на выборах, есть прекрасный шанс одним прицельным выстрелом действительно убить сразу даже не двух – трех зайцев!

А убив, извлечь максимальные электоральные дивиденды – благодаря пропаганде, так сказать, результатов этой удачной охоты. Что, на выходе, гарантированно должно упрочить рейтинг лидера БЮТ в столице.

О чем речь? О 7,4 млрд. грн.! То есть суммы, заложенной в Госбюджет-2009 как изъятие из бюджета-2009 города Киева. Напомним, что городская казна в нынешнем году, как никогда, скудна: консолидированный бюджет (город плюс районы) чуть больше 21 млрд. грн., а чисто городской чуть больше 18 млрд, что на 3 млрд меньше, чем городской бюджет-2008. Кроме того, и этот бюджет катастрофически не наполняется – к сентябрю дыра почти в 30%. Так что деньги очень бы пригодились. Далее

Вже близько тижня в медіапросторі країни жваво мусується тема заборони проросійської, а за визначеннями СБУ та МВС – екстремістської партії «Родина». Та невдалого притягнення до кримінальної відповідальності й оголошення у всеукраїнський розшук її очільника, екс-депутата Одеської міскради, члена Помістного Собору Руської Православної Церкви Московського Патріархату, успішного бізнесмена Ігора Маркова. І, як стверджують деякі інформджерела, кримінального авторитета… Тобто: якщо цю тему розглядати «емпірічно» і взагалі, то виявиться, що вона – стара, як світ. І називається: «З життя великих комбінаторів».

«Нормальные герои всегда идут в обход!..» Жодних натяків – просто з глибин свідомості чомусь зринув анекдот: «Моня, говорят, ты Родину продал?» – «Таки, да. Ну, так у меня их две. А зачем мне столько?..» А й дійсно, навіщо?..

Шлях партбудівничого Маркова до свого нинішнього «світлого образу політичного та церковного страждальця» й до його сьогоденної «юридичної Голгофи», як і належить нерядовим особистостям, був достатньо тернистим та звивистим. Але загальним, можна сказати, топ-гаслом цього «марш-марш вперед!», мабуть-таки, значилося: ніхто не хоче бути другим серед рівних. Всі хочуть бути рівними серед перших. Про його енергійні потуги до лідерства в ніжному дитинстві та, нема сумнівів, в буйній та веселій юності «історія» поки що умовчує (праця відданих біографів та історіографів доки – у активній фазі творчого процесу). А от «молодецькі 90-ті» вже дещо прояснюють процес змужніння та становлення майбутнього парт-політичного ватажка. Можливо, саме про таких удальців світлої пам*яті Володимир Семенович співав: «Настоящих буйных мало, вот и нету вожаков!..» Виявляється, таки є. Справжні герої жили та й нині живуть серед нас. І вони точно знають, що і в буденному житті завжди є місце подвигу… Далее

Почнемо з простого. З розуміння того, що гроші – це боргова розписка. Боргова розписка держави перед тими, хто володіє грошима. Так було завжди. Колись держава зобов’язувалася за гроші віддати певну кількість золота. Сьогоднішні держави, випускаючи свої боргові розписки, не обіцяють нічого. Вартість грошей – це всього лише віра людей в те, що держава не є банкрутом. І що ці гроші можна буде завтра поміняти на товар.
Але як держава може пустити гроші в обіг? Існує лише три варіанти. Всі інші є лише їхніми комбінаціями. Перший і найменш цікавий – це надрукувати гроші і проїсти, тобто роздати їх своїм громадянам у вигляді соціальних виплат або придбати за них іноземну валюту і розрахуватися ними за енергоносії чи за якісь ресурси. Другий варіант – це роздати гроші у вигляді безкоштовних кредитів для підтримання певних перспективних галузей економіки. Третій варіант є найбільш цікавим для дослідження. Він полягає в тому, щоб надати гроші у вигляді відсоткових кредитів певним галузям економіки чи певним фінансовим установам, банкам, кредитним спілкам тощо. Чим саме цікавий цей варіант? Тим, що таким чином держава без будь-яких капіталовкладень зменшує кількість грошової маси, що знаходиться в обігу. Тобто, наприклад, нацбанк надрукував 10 мільярдів гривень і дав їх у вигляді кредиту на 10 років під 5% річних, при чому всі ці 10 років сплачуються лише відсотки, а сам кредит повертається через 10 років цілою частиною. Тобто, кожен рік сплачується по 500 мільйонів гривень відсотків, за 10 років їх набігає 5 мільярдів. Отже, результатом такого кредиту є зменшення грошової маси в країні на 5 мільярдів гривень. Таким чином, в один чудовий момент можна створити ситуацію, що всі ці банки, кредитні спілки, різноманітні фінансові установи винні нацбанку більше грошей, ніж було надруковано. Тобто, більше грошей, ніж знаходиться в обігу взагалі. Ті установи, що не зможуть розплатитися перед Нацбанком, будуть націоналізовані. В свою чергу, їхні боржники також підлягатимуть націоналізації.
А тепер давайте уявимо, що таку політику проводить не нацбанк з гривнею, а, наприклад, федеральна резервна система (ФРС) США з американським доларом. Чи євробанк з євро. Оскільки ці валюти є глобальними, транснаціональними, то головною метою євробанку чи ФРС буде не націоналізація економіки, а підкорення іноземних економік. Подібна операція може проводитись в декілька етапів.
Перший етап – популяризація в обраних країнах певного способу життя, популяризація всього іноземного, створення культу споживання. Далее